ЗМОРДО́ВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до змордува́ти. Змордований горем, я довго хворав [хворів], Без волі, без долі, — з одчаю вмирав (Граб., І, 1959, 619); ..жодна країна не була так змордована й змучена війною, як Росія (Ленін, 26, 1951, 441).
2. у знач. прикм. Змучений, втомлений, виснажений. По всій Бессарабії ганяли дозорці, вистежуючи скрізь по ровах, стогах сіна, комишах болотяних річок збі-джених, змордованих людей (Коцюб., І, 1955, 335); Жив [Сеспель] у якомусь важкому, хворобливому протиріччі. Існувало на світі жалюгідне, змордоване, передчасно зношене тіло, вміщало в собі велику, широку, могутню душу (Збан., Сеспель, 1961, 224).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 632.