ЗМО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗМОРИ́ТИ, зморю́, змо́риш, док., перех. і без додатка. Доводити до фізичного виснаження, до перевтоми; стомлювати. Полонені просувалися вперед надто повільно. Дедалі дужче зморювала втома (Ткач, Плем’я.., 1961, 111); Зморила всіх духота нестерпуча: Не подиха вітрець на поле й ліс (Гр., І, 1963, 110); До Малахової було верстов сім. Їхали помаленьку, щоб не зморити коней (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 11); // Змучувати, терзати морально. Спочатку нетерплячка, потім ображена гордість, врешті тупа байдужість зморювали душу дівчини (Іваничук, На краю.., 1960, 69).
Сон (дрімо́та) змо́рить, змори́ла кого — хто-небудь засне, задрімає, заснув, задрімав від перевтоми. Нема й краю його казкам. — Уже яка я до них охоча,— додала наймичка, — та й мене сон зморить, не дослухаю, поки змовкне (Барв., Опов.., 1902, 311); Вогонь спалахнув і знову пригаснув. Обличчя солдатів потемнішали, всіх зморила дрімота (Кочура, Зол. грамота, 1960, 290).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 633.