ЗМО́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до змочи́ти. Кругле лице її було змочене дощем (Мирний, IV, 1955, 90); — Ранки загояться до завтра. Прикладатиму марлю, змочену в пеніциліні, і все буде гаразд (Донч., V, 1957, 341); Біля калюжі на щедро змоченій землі Марія помітила широкі сліди від гусениць (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 119).
2. у знач. прикм. Який змочився; мокрий, вологий. Він з-під ската землю змочену кидає на шлях, вигортає на обочину в травах-споришах… (Гонч., Вибр., 1959, 219); Дощ не переставав. Змочена одежа холодила тіло (Шиян, Вибр., 1947, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 634.