ЗМУДРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., діал.
1. перех. і без додатка. Придумати. Та ба! не всякий так змудрує, Як сам Виргилій намалює, А я ж до жалю не мастак (Котл., І, 1952, 271); Мабуть, знав горе отой чоловік, що змудрував цуйку [горілку] (Чаб., Балкан. весна, 1960, 7).
2. перех. Перехитрити. Тоді скочив [Заєць] щодуху до звірів і розповів їм, яким-то способом він змудрував Медведя і вибавив їх усіх від тяжкого нещастя (Фр., IV, 1950, 74).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 634.