ЗМІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗМЕСТИ́, змету́, змете́ш, док., переж.
1. Метучи, стираючи, видаляти з якої-небудь поверхні сміття, пил, сніг і т. ін. Вона.. сіла на оксамитову канапку й ніби пірнула в поросі, котрого не змітали й не струшували вже, може, тиждень або й два (Н.-Лев., IV, 1956, 235); Явдоха виходить з хати з віником у руці й змітає з порога сміття (Чорн., Визвол. земля, 1950, 180); Маруся усе прибрала і з стола теж бережно змела, і усі крихти, і кісточки, і лушпиння з яєць повкидала у піч (Кв.-Осн., II, 1956, 68); Підняти б праву руку, змести сніг, який налипав на щоки. Але Вікторія не може підвести руки (Хижняк, Тамара, 1959, 257); // Обмітаючи, струшуючи і т. ін., очищати що-небудь від чогось. Узявши віничок, він бережно почав трохи не вдесяте змітати її [одежу] (Мирний, IV, 1955, 125); Степанида тим часом змела хусткою лаву і засмучена мовчала (Барв., Опов.., 1902, 124); // Переміщати, відносити куди-небудь своїм рухом (звичайно про вітер). Без будь-яких перепон шугав тут вітер, женучи по горбах білі, холодні сувої снігу, змітаючи його в яри та низини (Шиян, Баланда, 1957, 10); Чорніла вогка земля і жовтів пісок, бо недавня буря змела тонку пелену нерясного снігу (Донч., Вибр., 1948, 47).
◊ Поро́ги зміта́ти див. порі́г.
2. перен., фам. З’їдати все, нічого не залишаючи. Він підсував мені тарілку за тарілкою, а я змітала все з них, як мітлою (Вільде, Сестри.., 1958, 543); Магера справді перестав балакати й почав їсти помалу і з увагою. Казав собі ще дати капусти, змів із тарілки всі пироги (Мак., Вибр., 1954, 197).
3. перен. Убивати, знищувати кого-небудь, класти край існуванню чого-небудь, позбуватися чогось. Вояки, не дбаючи ні про які умови й переговори, взяли собі за ціль гвардійців.. і почали змітати одного по одному влучними вистрілами (Фр., IV, 1951, 156); Пожари змітали села (Рильський, II, 1956, 31); Нас натхнуло благо спільне; Геть змести поклали ми Бідування підневільне Та нерівність між людьми (Граб., 1, 1959, 397); Якщо імперіалістичні безумці розв’яжуть війну, миролюбні сили зметуть і поховають імперіалізм (Ком. Укр., 3, 1961, 48).
◊ Зміта́ти (зме́сти) з лиця́ землі́ див. земля́; Як (ні́би, на́че, нена́че, немо́в і т. ін.) ві́тром змело́, безос.— те саме, що Як (ні́би, на́че, нена́че, мов, немо́в, мо́вби) ві́тром зду́ло (див. здува́ти). Пролунала команда до бою. Пілота наче вітром змело (Ю. Янов,, І, 1954, 49).
4. Метучи, збирати, згрібати що-небудь в одну купу. —Достається і писачкам.. То на конюшенний двір, то у вівчарню, щоб скрізь гнійок до купок змітали та гори насипали (Кв.-Осн., II, 1956, 249); От лежить на полиці останній буханець хліба, а в діжі, де була мука, лиш пилочок біліє насподі, може, змете баба на галушки (Коцюб., І, 1955, 87); Їж, Ливоне, той хліб, що змели з вівсюгом на току (Мал., Звенигора, 1959, 127).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 625.