ЗОБИ́ДЖЕНО, ЗОБИ́ЖЕНО, присл.,розм. Виражаючи образу; ображено. На круглому, розчервонілому обличчі [Асика] стільки горя, рот скривлений зоби-джено, на очах сльози (Збан., Мор. чайка, 1959, 179); Юрій.., побачивши шапку, підійшов до дівчини, мовчки забрав своє добро і не помітив, як у Зосі зобижено затремтіли вогкі блискучі уста (Стельмах, І, 1962, 55).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 674.