ЗО́ДЧИЙ, чого, ч., книжн. Художник-будівельник, архітектор. Наприкінці XII ст. в літопису згадується зодчий Петро Милонич, що збудував у Києві.. кам’яну підпірну стіну під горою, яку розмивали води Дніпра (Іст. УРСР, І, 1953, 112); // уроч. Творець, будівничий нового. І Ленін, зодчий наш, і Партія, вершитель, Вітали велетня [М. Горького], що ми зовемо — вчитель, Що весь народ зове з любов’ю: наш Максим! (Рильський, II, 1960, 301); Щастя і миру зодчий, Майстер великих робіт, Мирний каховський робочий Впевнено дивиться в світ! (Нагн., Слово.., 1954, 125).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 677.