ЗОЛОТА́ВИЙ, а, е.
1. Те саме, що золоти́стий. Там бачиш широкі лани, вузькі з високими межами ниви, які аж ясніють золотавою пшеничкою і ячменем, срібним колоссям жита та повійним гнучким вівсом (Кобр., Вибр., 1954, 83); Її принадою було густе, буйне, золотаве волосся (Март., Тв., 1954, 255); Валентина Миколаївна справді нагадувала пухнастеньку, теплу, золотаву, заклопотану бджілку (Коп., Лейтенанти, 1947, 169); Проміння літнє золотаве всю землю щедру залило (Тер., Щедра земля, 1956, 3); Почорніли, взялися іржею золотаві бані (Кучер, Дорога.., 1958, 36).
2. Те саме, що золоти́й 3. Він лежав під золотавою парчею, в костюмі крою XVI століття (Дмит., Наречена, 1959, 128).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 680.