ЗОЛІ́ЙНИК, а, ч., розм. Великий (на 2 — 3 відра) чавун, у якому звичайно гріють воду для зоління білизни. — Хівря вже стара, не здужає зимою на річку ходить з платтям, не здужає золійники носити до жлукта, не одзолить добре сорочок (Н.-Лев., IV, 1956, 217); Тепер вона варить у горщечках, через 20 років варитиме у золійниках (Л. Янов., І, 1959, 184).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 680.