ЗОМЛІ́ЛИЙ, рідко ЗІМЛІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до зомлі́ти, зімлі́ти; // у знач. прикм. І віднесли в шпиталь зомлілую дівчину. І прийняли її там сестри милосердні (Л. Укр., І, 1951, 116); Ще важчі, ще чорніші думки обступили її у своїй хаті; клопочуть її стару голову, журять і без того зомліле серце (Мирний, III, 1954, 37); Ось він вже дійшов кінця і втомлено став. Спершись на лопату, він важко розгинав зомлілу спину (Епік, Тв., 1958, 396); Він розминав зімлілі руки (Тют., Вир, 1964, 389); // у знач. ім. зомлі́лий, зімлі́лий, лого, ч.; зомлі́ла, зімлі́ла, лої, ж. Про непритомну людину. Коло зомлілої зібрався натовп (Гончар, Таврія, 1952, 165).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 684.