ЗОРОВИ́Й, а́, е́.
1. Стос. до зору (у 1 знач.). Зоровий апарат у новонароджених дітей ще не цілком готовий до нормальної діяльності (Шк. гігієна, 1954, 61); Зараз медики та інженери працюють над протезуванням зорових нервів (Наука.., 6, 1962, 36); В образотворчому мистецтві адекватність образу мусить бути стверджена саме через зорове сприйняття (Мист., З, 1965, 25).
2. спец. Признач. для розглядання кого-, чого-небудь, спостереження за кимось, чимось. Мов скам’яніли пригнуті насторожені бійці, не одриваючи очей від зорової щілини (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 648); Макуха насторожився, весь зібрався, сповнений уваги, припав до переднього зорового скла (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 118); Мусадзе глянув через зоровий отвір у піч (Собко, Біле полум’я, 1952, 206).
∆ Зорова́ труба́ (тру́бка) — оптичний прилад для розглядання віддалених об’єктів. Настя скеровує зорову трубку на фелюку і мало не скрикує: фелюка наблизилася і збільшилася втроє (Тулуб, Людолови, II, 1957, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 688.