ЗРО́НЕНИЙ, а, е, поет. Дієпр. пас. мин. ч. до зрони́ти. Його вольове, гартоване чоло здригнулось, і всі побачили, як заблистіла зронена сльоза (Нар. тв. та етн., 2, 1962, 98); А до мене в кімнату тихо завітали зронені, як зітхання, слова: Мала мати одну дочку, Та й ку-па-ла у ме-до-о-чку… (Вас., Незібр. тв., 1941, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 714.