ЗРУ́ЧНИЙ, а, е.
1. Добре пристосований для чого-небудь, приємний у користуванні. Не буду хвалитися, але те тілько скажу, що люди кажуть: нема над мої ложки. І легкі, й зручні, й тривкі (Фр., II, 1950, 130); Квітковський був симпатична людина, та й жив зовсім самостійно і мав зручну кватирю (Гр., II, 1963, 21); Моїй учительці від учня задумав я подарувать хорошу папку, дуже зручну, щоб наші зошити ховать (Забіла, Одна сім’я, 1950, 41); // Який відповідає певним вимогам; придатний для кого-, чого-небудь. Явка на Військовому спуску була особливо зручна. Стара інвалідка Юзефа держала тут притулок для бездомних моряків (Смолич, V, 1959, 472); Наступного дня, коли, нарешті, експедиція вирушила, дід поїхав попереду, вибираючи зручні для проходження місця (Донч., II, 1956, 59).
2. Такий, як треба для здійснення чого-небудь; сприятливий. Часом Алі пропускав зручний мент і тоді хапався за бік баркаса (Коцюб., І, 1955, 390); Прудконога Зара вибирала зручні хвилини між сніданком і обідом і прибігала в тридцять третій барак (Хижняк, Тамара, 1959, 186); // Яким легко, вигідно скористатися. Ївга Семенівна відчула, що зручнішої нагоди не буде, як оце зараз, щоб перевести розмову на ту тему, яка цілий день.. займала всі її помисли (Головко, II, 1957, 563); По правді, доктор, певна річ, міг би завітати до весільного столу або до обходу, або після обходу, ..та обов’язок бути в лікарні був зручною зачіпкою, щоб відмовитись взагалі (Смолич, Мир.., 1958, 39).
3. рідко. Який не вимагає великих зусиль; легкий. От я з домівки і пішов Де хліба зручного шукати, Та ось на старість і знайшов Роботу — бджілок доглядати (Щог., Поезії, 1958, 301); // Який не завдає клопоту, неприємностей; приємний. Зробить [Катерина] по змозі своїх сил життя Теофілові безжурним та зручним, і не може бути, щоб він, хай за рік, хай пізніше, не зрозуміє її добрих прикмет (Вільде, Сестри.., 1958, 509).
4. розм. Вправний, спритний. Він, зручний і звиклий до гір, умів спинитись на краю кручі і знов обережно шукав підпори для ніг (Коцюб., II, 1955, 351); Зручною озлобленою рукою пущений камінь вдарив прямо у висок, князь повалився (Хотк., І, 1966, 119); // З певними навичками, майстерністю. А вже як вибрався на лови — чи то до курника, чи до комори, то не було смілішого, вигадливішого та зручнішого злодія над нього [Лиса Микиту] (Фр., IV, 1950, 91); Я в танцях далеко не такий зручний, як в орудуванню пером (Мак., Вибр., 1954, 7); // Який здійснюється вправно, спритно. Одним зручним скоком Соломія опинилась на березі (Коцюб., І, 1955, 337); На тім ще не кінець, щоб зручний дать уклін, Ногою там крутнуть (це вміє не один, Не два!) (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 38).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 718.