ЗСІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗСІ́КТИ, зсічу́, зсіче́ш, док., перех. Рубати на шматки; сікти. [Олекса:] Та я ж тебе в капусту зсічу, щоб і світа не поганив! (Вас., III, 1960, 17); // Розсікати. Торік, колючи тріски, зсікла собі руку, що кров аж ревнула (Вовчок, VI, 1956, 320).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 722.