ЗЧЕРВОНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док. Стати червоним, червонуватим. Як літнім ранком зчервоніють хмари Над сонечком, що весело встає, ..Тоді вся дробина клекоче і сокоче (П. Куліш, Вибр., 1969, 368); А чому бори червоні? — спитала дівчина.— Бо гілля там не видно, воно десь далеко-далеко вгорі, а видимі самі стовбури і кора на них від довголіття зчервоніла (Загреб., Диво, 1968, 56); // Почервоніти, укритися рум’янцем. Говорячи так, збоку якось на неї дивиться [старий] мудро, що горда удова тільки зчервоніє, та очі гнівливі у землю спустить (Вовчок, І, 1955, 185);— Христю просватали,— прохопилася Зінька та й зчервоніла враз: — Кому що, а тобі сватання (Головко, II, 1957, 180); // за кого, перен., розм. Набратися сорому за чиї-небудь дії, вчинки і т. ін. — Пам’ятаю, батьку, — відповіла Орися. — За мене не зчервонієш! (Стар., Облога.., 1961, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 738.