КАВА́ЛЕ́Р, а, ч.
1. Чоловік, який розважає жінку в товаристві, супроводить її під час прогулянки тощо. [Петро:] От тобі, Галю, і кавалер, щоб не скучала сама (Мирний, V , 1955, 144); — Властиво, ви, як кавалер, повинні були би проводити мене аж до дверей (Хотк., І, 1966, 41); * У порівн. Гуска, як дама, йшла попереду, а гусак, як чемний кавалер, йшов позаду… (Вишня, І, 1956, 346); // Той, хто танцює в парі з жінкою. Рожеві панни й кавалери у хвилях музики пливуть.. (Сос., І, 1957, 381); // Залицяльник. Кавалери крутилися, бавилися, але ні один не освідчився (Кобр., Вибр., 1954, 91); — Пріся? Надивилась я на Прісю за ті два тижні влітку. У неї тільки кавалери в голові (Головко, II, 1957, 591).
2. розм. Те саме, що па́рубок. [Мотря:] Постановите кварт зо дві горілки — .. то наші кавалери зразу приймуть вас у свою юрбу! (Кроп., II, 1958, 25); В школі моє галіфе помітили і сторож, і учні, .. сторож назвав мене кавалером (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 156).
3. тільки кавале́р. Той, хто нагороджений орденом. Полкову розвідку щоночі водить на неймовірні завдання.. Козаков, повний кавалер ордена Слави… (Гончар, І, 1954, 370); Закінчилась війна, товариш Береговий — кавалер восьми бойових орденів, Герой Радянського Союзу (Веч. Київ, 2.ХІ 1968, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 65.