КАВУНЯ́ЧЧЯ, я, с., збірн., розм. Кавуни. — А кавуняччя в нього яке! Так черева проти сонця й повивертало! (Гр., Без хліба, 1958, 51); Величезна гора, складена з кавуняччя, здіймається над палубою (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 144).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 67.