КАЖА́Н, а́, ч. Нічний ссавець із широкими крилами, утвореними перетинками між довгими пальцями ніг. Людей не чуть; через базар Кажан костокрилий Перелетить (Шевч., І, 1951, 100); Не співа «надобраніч» пташина, тільки нечутно літають великі, чудні кажани (Л. Укр., І, 1951, 304); Низько над землею метлялись між яблунями кажани, і десь угорі прогудів пізній жук-рогач (Донч., III, 1956, 62).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 69.