КАЗЕ́ННИЙ, а, е.
1. заст. Належний казні (у 1 знач.); державний. Бувши на всьому казенному, не маючи великої недостачі в одежі, він не жалував нічого свого (Мирний, І, 1949, 223); Всі казенні споруди під бляхою були рудувато-брунатного кольору (Тулуб, В степу.., 1964, 99); // Який є власністю держави й видається комусь для тимчасового користування. — Ах, у вас тут так мило! Це у вас казенна квартира? (Смолич, II, 1958, 74).
Казе́нні селя́ни — селяни-кріпаки, що належали державі (а не поміщикам). Казна наділила казенним селянам по п’ять десятин на ревізьку душу, а пан віддав тільки три з половиною (Стельмах, Хліб.., 1959, 206).
2. перен. Бюрократичний, формальний. Казенна наука намагалася вбити змовою мовчання твір Маркса [«Капітал»].. (Ленін, 22, 1950, 184); [Яків:] Казенного ще в нашій роботі багато. Наказують, вимагають — і все без душі (Зар., Антеї, 1961, 37); // зневажл. Позбавлений оригінальності, яскравості; невиразний, шаблонний. Будинки типово казенного стилю колишніх земств, добротна цегла почорніла від пилюки (Ле, Право.., 1957, 221).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 71.