КА́ЗНА-ЩО, ка́зна-чого, займ. неознач., розм. Невідомо що; дурниця. — Твій Криштоф — ледачий хлопчисько. Він б’є свого дядька, говорить панночкам казна-що (Тулуб, Людолови, I, 1957, 144); — Та чого ж ти плетеш казна-що? Кажи діло — і часу не гай (Мирний, І, 1954, 295).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 72.