КАКОФО́НІЯ, ї, ж. Немилозвучне сполучення звуків, що болісно вражає слух (у музиці, віршах). П’яний паламар незабаром втратив ритм і неймовірна какофонія сколошкала повітря (Донч., III, 1956, 114); Ладова основа — неодмінна приналежність музики і заперечення її веде до атональності, до какофонії (Мист., 4, 1962, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 73.