КАЛАМБУ́Р, у, ч. Дотеп, в основі якого лежить використання різних значень якогось одного слова або кількох різних слів, схожих звучанням; гра слів. [Любов:] Невже ви думаєте, що можна остерегти кого-небудь жартиками та каламбурами? (Л. Укр., II, 1951, 75); — Ох, і колючий же ви, пане! Як їжак! Але дозвольте вам на ваш каламбур відповісти теж каламбуром (Кол., Терен.., 1959, 354).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 74.