КАЛАМУ́Т, у, ч., розм. Неприємність, клопіт; сварка. [Захарко:] Коли б з цього кумовання не вчинилося якого каламуту! (Кроп., II, 1958, 159); — Це ж той їх наречений, що колись проти панни той каламут на ярмарці вчинив (Вас., II, 1959, 333).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 74.