КАЛГА́Н, у́, ч. Трав’яниста рослина, корінь якої використовують для лікування шлункових хвороб або кладуть у горілку, щоб зробити її запашною. Баба Параска заправляла горілку міцним калганом (Н.-Лев., I, 1956, 323); Ті сміливці [чумаки] привозили з Півдня та Сходу не тільки сіль та рибу, а й ліки та книги, калган і перець, і грецькі вина (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 76.