КАМЕНЮ́ЧЧЯ, я, с. Збірн. до каменю́ка. Нав’язали їй на руки і ноги каменюччя (Кв.-Осн., II, 1956, 183); Нехотя підвівся [Іван], спустився по каменюччю до ставу (Гуц., Скупана.., 1965, 229).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 82.