КАНТ1, а, ч.
1. Кольоровий шнурок або вузька смужка тканини іншого кольору, яку вшивають у борти, у шви одягу, найчастіше — форменого; облямівка. Сухий дідок завжди був у сукняній куртці з синіми кантами (Панч, На калин. мості, 1965, 303); Черниш був у новому кітелі, в синьому з кантами галіфе (Гончар, І, 1954, 194); // Смужка, що облямовує малюнок, фотокартку тощо.
2. спец. Ребро, пруг дошки, бруса тощо. Сподом [у будці] прибиті тріски, мов до підвалини, до трьох дощин, що стояли лігма, кантом догори (Март., Тв., 1954, 304).
КАНТ2, а, ч., заст. Хвальна врочиста пісня духовного або світського змісту. Співали під вікном канти, а старий слухав (Мирний, III, 1954, 210); Мисливський хист юних паливод.. був відповідно оспіваний у тогочасних піснях і кантах (Ю. Янов., II, 1954, 195); У музичному побуті XVIII ст. досить широко звучали світські канти з шкільних вистав (Нар. тв. та етн., 4, 1968, 58).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 89.