КА́НЬКАТИ, ає, недок., розм. Кричати (про каню). Умів [Іван] знаходити помічне зілля.., розумів, про що канькає каня, з чого повстала зозуля (Коцюб., II, 1955, 307).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 91.