КА́ПОСТЬ, і, ж., розм.
1. Поганий, підступний, шкідливий учинок. А горілку пити, гуляти — Махамед усім п’янюгам привід дає. Позаливають очі та шкоду, капості людям роблять… (Мирний, І, 1949, 213); Юра може.. позривати простирадла, взагалі якимось несподіваним способом наробити капостей (Смолич, II, 1958, 19); // Прикрість, неприємність. Багато капостей чекає прохідників під землею.
◊ На ка́пость — на шкоду, на прикрість. [Риндичка:] Отож і стала я думати: задля чого б їй отаке на капость мені коїти? (Кроп., І, 1958, 506).
2. тільки одн. Про кого-, що-небудь погане, шкідливе. Не було в тому океані [пшениці] ані синіх волошок, ані осоту, бо не буває цієї капості у прополотій пшениці (Донч., VI, 1957, 40); Ховрахи були зовсім недалечко від їхньої ділянки. Невже через цю капость загине їхній чарівний дослід? (Ів., Вел. очі, 1956, 106).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 96.