КАРИКАТУ́РА, и, ж.
1. Малюнок, що зображує кого-, що-небудь у навмисне спотвореному, смішному вигляді. На другий день в колгоспній стінгазеті красувалася карикатура: лежить на рядні під грушею Павло Подушка, замість голови в нього макітра вареників (Вишня, І, 1956, 428); По той бік стежки.. була вітрина комсомольської сатири з смішними карикатурами та віршиками (Дмит., Наречена, 1959, 193); // Про сатиричне або гумористичне зображення явищ дійсності засобами інших видів мистецтва, а також про твори такого характеру.
2. перен. Невдале наслідування, смішне, спотворене відображення кого-, чого-небудь; потвора, опудало. Вставши і вмившись, він звелів подавать самовар, ..потім причепуривсь перед дзеркалом, трохи не плюнув на свою покривлену карикатуру в дзеркалі (Н.-Лев., І, 1956, 584); Тюремний шпиталь — се лише тінь, карикатура звичайного шпиталю (Фр., IV, 1950, 178); — Твій вік доходить до роздоріжжя і має вибрати: або статечність старості, або карикатуру спізненої молодості! (Вільде, Винен.., 1959, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 105.