КАРТА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. карта́ти. Розв’язання цих проблем у кіно я мислю собі в основному не через картання пороків, вад, а головно через позитивний приклад (Довж., III, 1960, 206); Не слід забувати, що ствердження реальної краси може бути не тільки в уславленні, але й у гнівному картанні того, що спотворює її велич (Вітч., 10, 1963, 203).
2. Гострий докір, лайка; кара (у 1 знач.), мука. Де тільки нагороди за все те я не жду, а ледве-ледве від власного картання захищаюсь (Л. Укр., І, 1951, 241).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 109.