КАРТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех. Гостро дорікати кому-небудь, лаяти когось; різко критикувати, осуджувати кого-, що-небудь. Він боїться з’явитися до матері без хліба і без грошей. Адже мати, напевне, картати буде його!.. (Коцюб., І, 1955, 134); Письменниця [Дніпрова Чайка] картає тих людей, руками яких царський уряд здійснював політику нагая і шибениць, душив революцію (Рад. літ-во, 3, 1958, 71); — Прислухайся, вивчай життя. Ласкаво підтримуй нове і нещадно картай старе (Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 115); // Мучити, гризти (у 4 знач.). Не береться сон — ходжу, картаю себе думками, розважаю згадками (Вас., Вибр., 1954, 36).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 110.