КАШТЕЛЯ́Н, а, ч.
1. За середньовіччя в ряді країн Західної Європи, зокрема Польщі,— службова особа, яку призначав король або князь для управління цитаделлю в місті, а пізніше — наглядач замку, громадського будинку. В понеділок пополудні прийшли до Сагайдачного белзький каштелян Станіслав Журавинський і любельський воєвода Яків Собєський (Мак., Вибр., 1956, 583); За Лешком обережно ступав краківський каштелян Пакослав у довгій чорній сутані (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 97); // Почесний титул польського сенатора в XV— XVIII ст.
2. Особа, що завідує білизною в готелі, лікарні, гуртожитку тощо.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 126.