КАЮ́ТА, и, ж. Житлове приміщення на кораблі для екіпажу й пасажирів. В моїй каюті французькі монахи і турецький комерсант (Коцюб., III, 1956, 349); Маленький гурток подорожніх притих, не почуєш і слова, лише по каютах порожніх іде якась жаска розмова (Л. Укр., І, 1951, 308); Оглянувши себе в дзеркало, боцман Смола вийшов із своєї каюти (Ткач, Моряки, 1948, 6); // Службове приміщення на кораблі певного призначення. Знайшовши помічника Сашу Лялича, командир пройшов з ним у маленьку каюту, яка служила складом запасних частин і мастила (Донч., VI, 1957, 500).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 126.