Слово "каятися" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


КА́ЯТИСЯ, ка́юся, ка́єшся; наказ. сп. кайся; недок.

1. Жалкувати, шкодувати за зробленим учинком. Не кайся рано вставши, молодим оженившись (Номис, 1864, № 5909); [Пріська:] Адже ж ти не каєшся, що пішла до нас, не нарікаєш? (Вас., III, 1960, 78); Тепер він міг тільки катуватися думками. Катуватись і каятись (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 130).

2. перед ким, у чому, рідко кому. Визнавати свою провину, виявляти жаль з приводу своєї провини. [Одарка:] Перед ким мені каятися? (Мирний, V, 1955, 235); Не міг же він, батько і поліцейський чиновник, якого боялись навіть дорослі, скорятись та каятись перед якимсь шмаркачем (Коцюб., II, 1955, 381); Він.. тікав з уроків, просився до товариша і їхав на Дніпро, каявся у всьому, обіцяв виправитися і знову шкодив (Сенч., На Бат. горі, 1960, 20).

3. церк. Признаватися в своїх гріхах; сповідатися. Заходив [Найда] у Київ, до печер каятися, був у святого ченця і прохав його наложити йому покуту (Мирний, І, 1954, 191); [Другий:] Такий мистець [Орфей] і був у нас як раб… Чи то ж пробачать нам боги за теє? [Перший:] На ділі каймося, не на словах (Л. Укр., І, 1951, 455); Під єпітрахіллю зараз кається в своїх гріхах старий Щербина (Стельмах, Хліб.., 1959, 196).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 127.