КЕРІВНИ́Й, а́, е́.
1. Який здійснює керівництво (у 1 знач.). Доцільно встановити принцип, за яким керівні працівники загальносоюзних, республіканських і місцевих органів могли б обиратися на свої посади, як правило, не більш як на три строки підряд (Програма КПРС, 1961, 90); // Пов’язаний з керівництвом. Треба широко практикувати висування здібних робітників на керівну роботу в межах підприємства (КПУ в резол. і рішен.., 1958, 299); — Був Сиволап колись відомим бурильником. В славі купався. А потім як почали висувати його на керівні пости, то наче підмінили людину (Ткач, Плем’я.., 1961, 37).
2. Який становить собою або містить у собі певні настанови, вказівки, що ними треба керуватися. Керівним принципом організаційної будови партії є демократичний централізм (Статут КПРС, 1961, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 142.