КИМВА́Л, КІМВА́Л, а, ч. Старовинний ударний музичний інструмент, що складався з двох мідних тарілок або чаш. З’являються музики з подвійними флейтами, кімвалами, тимпанами (Л. Укр., III, 1952, 463); * У порівн. — Ваша [попів] мова як кимвал, що бренькає, а, ваша наука як мідь, що гуркотить. Шуму багато, а добра нема (Фр., VII, 1951, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 149.