КИРПА́ТИЙ, а, е.
1. Короткий, задертий догори (про ніс). Семен був веселий, трохи напідпитку. Його кирпатий ніс цвів, як повная рожа (Коцюб., І, 1955, 46); Тисячі почувань мінилися на її круглому обличчі з коротким, трохи кирпатим носиком (Собко, Справа.., 1959, 15); // Який має такий ніс. Дівка була чорнява, але немолода, погана, кирпата (Н.-Лев., III, 1956, 342); Діти вибігли кирпаті, Та які ж веселі! (Воронько, Тепло.., 1959, 69); // у знач. ім. кирпа́тий, того, ч.; кирпа́та, тої, ж. Чоловік (жінка) з коротким, задертим догори носом.
2. у знач. ім. кирпа́та, тої, ж., перен., нар.-поет. Смерть. [Антось:] Ти не завваж, що я боюся смерті. О, я не раз дивився в вічі їй, І не мене кирпатій ізлякати! (Стар., Вибр., 1959, 506).
◊ Кирпа́та сва́шка, жарт.— смерть. А там, козаче, зирк! нівідсіль, нівідтіль,— Кирпата свашка — гульк у хату! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 126).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 153.