КИ́ТИЧКА, и, ж. Зменш.-пестл. до ки́тиця 1, 3, 4. Блискучі жовтогарячі картузи з чорними китичками зверху засяли ясними фарбами (Н.-Лев., III, 1956, 134); Вона припала обличчям до бузкової китички, аж губами торкнулася (Грим., Незакінч. роман, 1962, 73); Його очі захопила краса різних барв квітів. Почав збирати їх у китичку (Круш., Буденний хліб.., 1960, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 156.