КНЯЗІ́ВСТВО, а, с., іст.
1. Територія, якою управляв князь (у 1 знач.). — Пета обіцяв мені всі гори в дідицтво, велике карпатське князівство (Фр., VI, 1951, 99); Князь Володимирко Володаревич об’єднав їх [галицькі землі] в одно князівство й зробив своєю столицею Галич (Іст. УРСР, І, 1953, 76); Київська держава в XII віці розпалася на окремі князівства (Бажан, Наша.. Москва, 1951, 10).
Вели́ке князі́вство див. вели́кий.
2. збірн., рідко. Князі (у 1, 2 знач.). [Лев:] Порадь мене. Зірнице-мати, де мені пари шукати; чи межи боярством, ..чи межи князівством, чи межи простим поспільством? (Л. Укр., III, 1952, 212).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 199.