КОБЕНИ́ТИСЯ, ню́ся, ни́шся, недок
1. фам., рідко. Сильно сваритися, лаятися. Пампушка розсердився. І почав кобенитись (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 506).
2. діал. Упиратися (див. упира́тися1 3). Катерина одразу замічала, коли Христя не хотіла її слухати, наче в думках читала, й було каже: — Ну, чого кобенишся, адже ж зробиш по-моєму! (Григ., Вибр., 1959, 196); — То ти вже приходь, Прохоровичу, перестань ото кобениться (Ле, В снопі.., 1960, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 200.