КО́БЛИК, КО́ВБЛИК, а, ч. Дрібна річкова риба родини коропових; пічкур. Сидить [Мирон] і вдивляється у плюскітливу воду, ..в ковбликів, що час від часу вилазять зі своїх печер або випливають із глибшого плеса (Фр., І, 1955, 232); На теплий брідок Андрій Сироїжка вийшов «на мацаки» і ловив руками срібні коблики в горщик (Козл., Ю. Крук, 1950, 65); Вдивившись глибше [в джерельце], намацала [Ксеня] табунець завмерлих ковбликів (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 64).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 201.