КОВАЛЕ́НКО, а, ч., розм. Син коваля. Ой ніхто ж так не заграє, як той коваленко (Сл. Гр.); Гуп-дзень, гуп-дзень. Рано-пораненьку, Б’є-кує цілий день Бравий коваленко (Нех., Казки.., 1958, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 201.