КОВЕРЗУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. неперех. Те саме, що вередува́ти; капризувати. [Горпина:] Якби моя дочка Оленка так коверзувала, то я б їй.. так наклепала потилицю (Н.-Лев., II, 1956, 477); — Мама сказали, що, коли ти не слухатимеш мене та коверзуватимеш, вони до тебе зовсім не повернуться (Коп., Подарунок, 1956, 25); * Образно. Шульга сказав, що почуває себе погано, щось коверзує серце (Рибак, Час.., 1960, 805).
2. над ким, рідше ким, неперех., розм. Знущатися з кого-небудь, глумитися, збиткуватися над кимось. Ще гірш надо мною коверзує вона, ще гірш варить з мене воду (Вовчок, І, 1955, 134); — Що ж се ти, сину, в ментори мені накинувся,— озливсь в кінці батько,— яким правом смієш мною коверзувати..? (Фр., III, 1950, 386); — Як почне командувати та коверзувати мною — хоч із пасіки тікай (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 513).
3. перех. і неперех., розм. Мудрувати над чим-небудь; вигадувати. Як уже він не коверзував, щоб вирятувать його і навести на стежку спасіння, а нічого не здужав вигадать (Стор., І, 1957, 359); Оттаке було коверзує Духанка, похожаючи [походжаючи] по хаті (Барв., Опов.., 1902, 103).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 203.