КО́ГУ́Т, ко́гута́, ч., діал.
1. Півень. В курнику запіяв когут (Фр., VII, 1951, 9); На всіх кінцях Гори вже іржуть коні, реве худоба, співають когути (Скл., Святослав, 1959, 304).
2. Тетеря (див. тете́ря).
3. Китиця з півнячого пір’я на капелюсі.— У нас, знаєте, носять на кресанях дорогі угорські когути (Федьк.,. II, 1960, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 207.