КОЖУ́Х, а, ч.
1. Довга, не вкрита сукном шуба з великим коміром, пошита звичайно з овечої шкури хутром до середини. Одягнувши нові, кримських емушків кожухи, стали [козаки] виходити (Кв.-Осн., II, 1956, 214); А сам сотник у кожусі.. Коло клуні похожає (Шевч., II, 1963, 201); Посеред двору на сіні, на килимі, укритий баранячим кожухом, хропів Тарас (Довж., І, 1958, 222).
2. техн. Оболонка, накриття, футляр і т. ін. для ізоляції або запобігання пошкодженню споруд, механізмів чи їх частин. Будинки дериваційної ГЕС, у яких встановлюють турбіни у металевому кожусі, звичайно мають конічну всмоктувальну трубу (Довідник сіль. будівельника, 1956,188); Клепальники клепали кожух домни (Донч., І, 1956, 160); Іноді бої тяглися годинами.. Закипала вода в кожухах кулеметів (Гончар, II, 1959, 125).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 208.