КОЗА́ЦТВО, а, с.
1. Збірн. до коза́к 1-3. — Чи на те ж козацтво гинуло в неволі. Побивалось тяжко, шукаючи долі. Чи на те лилися кривавії ріки. Щоб усе пропало й забулось навіки? (Л. Укр., І, 1951, 19); Крикнув отаман в діброву: — На коні, козацтво, на коні! (Тич., І, 1957, 104); В пошуках людських резервів послав [Врангель] на Дон загін полковника Назарова, щоб спробував підняти по станицях козацтво (Гончар, II, 1959. 318).
2. Козацький стан. Він не крився ні від кого, що сам вийшов, з давнього козачого роду, ..що з козацтва викопала його доля (Мирний, III, 1954, 259); [Мартин:] Хлопам усе козацтва хочеться (Гр., II, 1963, 537).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 210.