КОЛЕ́КТОР, ч., спец.
1. род. у. Установа, що займається збором і розподілом чого-небудь між підвідомчими організаціями. Бібліотечні колектори повинні цікавитись і знати, де і якої не вистачає книги (Рад. Укр., 28.XI 1948, 2).
2. род. а. Особа, що збирає певні зразки чого-небудь (гірських порід, грунтів тощо), описує їх і зберігає .В 1907-1910 рр. він був колектором у геологічній партії на Апшеронському півострові (Видатні вітч. географи.., 1954, 142).
3. род. у. Широкий канал або труба для збирання рідин чи газів з інших каналів (труб) і відведення їх у певне місце. Змитий водою гній по трубах потрапляє в каналізаційний колектор, а звідти стікає в гноєсховище (Рад. Укр., 16.VІІІ 1961, 2).
4. род. а. Частина динамомашини, за допомогою якої змінний струм перетворюється в постійний. Щоб дістати в зовнішньому колі постійний за напрямом струм, застосовують спеціальний механічний пристрій для перемикання — колектор (Курс фізики, III, 1956, 209).
5. род. у. Підземна галерея під поверхнею вулиць для укладання кабелів чи труб. Споруджений підземний колектор на Хрещатику (Рад. Укр., 21 .V 1946, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 218.