КОЛИВА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. колива́ти і колива́тися. Я бачу світ пишний і неба сіяння, ..Долину розкішну, квіток коливання (Л. Укр., IV, 1954, 85); Іван Степанович від несподіваного коливання човна теж ніби прокинувся (Панч, І, 1956, 91).
2. перен. Несталість, мінливість. Найменше коливання в настрої змінювало колір її очей (Скл., Помилка, 1933, 47); Коливання температури повітря протягом доби і року залежать в основному від того, як падав проміння (Фіз. геогр., 5, 1956, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 220.