КОЛИСА́ТИСЯ, колишу́ся, коли́шешся і рідко колиса́юся, колиса́єшся; наказ. сп. колиши́ся; недок. Те саме, що колиха́тися. Веде Остап військо день — степом зеленим та безкраїм; степова трава колисається (Вовчок, І, 1955, 332); Вогонь горів живо, а по стінах колисалися предивні тіні (Коб., II, 1956, 140); Усе ширш розлягалась та роздавалась лука перед ними, усе чутніш плескавсь та колисавсь Дніпро (Вовчок, І, 1955, 306); На колиску бильця З явора тесались. Щоб, немов на крильцях. Доня колисалась (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 99); * Образно. Приємно колисатися в такій надії, мов у гамаці (Фр., IV, 1950, 347).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 222.