КОЛИ́ШНІЙ, я, є.
1. Який був колись давно; минулий. Їм лірник співав про колишню неволю, «Даремщину-панщину» злую (Л. Укр., І, 1951, 345); І от ростуть за нашої доби В добу колишню саджені дуби (Рильський, III, 1961, 208); // у знач. ім. коли́шнє, нього, с. Те, що було колись давно; минуле. Де колишнє чайкою тужило, Ти зростаєш, світла наша сило. Розцвітаєш в злагоді, в труді. Розправляєш плечі молоді (Рильський, III, 1961, 74); // Який був трохи раніше; попередній. — Якби мені знову колишняя сила. Якби мені гуки міцнії. Тоді б мене туга оця не гнітила!.. (Л. Укр., І, 1951, 347); Я зовсім здоров, їм з апетитом колишнім (Коцюб., III, 1956, 164).
2. Який утратив своє попереднє становище, призначення, попередній вигляд. Є чимало повітових управ, де за старших колишні голови та писарі засіли (Мирний, III, 1954, 258); День Перемоги кожен рік По праву з гордістю стрічаєм. Спішить колишній фронтовик На фронт новий дзвінким трамваєм (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 59); Смугляве, з орлиним носом обличчя іноземця ще зберігало сліди колишньої вроди (Гончар, III, 1959, 226).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 223.